Батькам

Поради батькам при підготовці випускників до ЗНО

Шановні батьки, психологічна підтримка - це один з найважливіших чинників, що визначають успішність Вашої дитини під час здачі ЗНО. Досить часто ми створюємо ситуацію залежності у вашої дитини, на кшталт, - «якщо ти …, то…», нав’язуємо нереальні стандарти, суперництво із ровесниками, - «подивись, як інші стараються…» тощо.  

        Водночас справжня  підтримка повинна ґрунтуватися на підкресленні здібностей, та  позитивних сторін дитини.   Підтримувати свою дитину - значить вірити в нього. Підтримка заснована на вірі в природжену здатність особи долати життєві труднощі при підтримці тих, кого вона вважає значущими для себе. Дорослі мають нагоду продемонструвати дитині своє задоволення від її досягнень або зусиль. 

Інший шлях - навчити підлітка справлятися з різними завданнями, створивши у нього установку: «Ти можеш це зробити!». 

Щоб продемонструвати свою  віру в дитину, батьки повинні мати мужність і бажання зробити наступне:

•  забути про минулі невдачі своєї дитини;
• допомогти дитині знайти впевненість у тому, що він/вона справляться із тим чи іншим завданням;
• пам'ятати про минулі успіхи і повертатися до них, а не до помилок.

       Існують слова, які особливо підтримують дітей, наприклад: «Знаючи тебе, я упевнений, що ти все зробиш добре», «Ти знаєш це дуже добре» тощо.      Підтримувати можна також за допомогою дотиків, сумісних дій, тощо..

Пам'ятайте, основні правила психологічної підтримки, які є особливо важливими в період підготовки до іспиту:

• Приділіть дитині увагу (цікавтеся її настроєм, станом здоров'я, проявляйте турботу про її потреби).

• Забезпечте Вашій дитині місце для роботи, прослідкуйте, щоб ніхто із домашніх їй не заважав.

• Контролюйте режим підготовки випускника, не допускайте перевантажень, пояснюйте, що обов’язково необхідно робити перерви, змінювати види занять.  

• Ранкова зарядка, спорт, прогулянки, не повинні бути виключеними із щоденного графіка під час підготовки до здачі тестів.

• Зверніть увагу на харчування дитини. Подбайте, щоб вдома була поживна і різноманітна  їжа, що забезпечить збалансований комплекс вітамінів.  Памятайте, що такі продукти, як риба, сир, горіхи, курага тощо стимулюють роботу головного мозку.  При цьому не зловживайте солодощами і борошняним виробами.

• Залиште для дитини на період іспитів мінімальний перелік домашніх обов'язків, давайте їй зрозуміти, що оберігаєте її.

• Допоможіть дитині розподілити час підготовки відповідно до певних тем. Дуже важдливо для дитини навчитися робити певні схематичні нотатки, візуально впорядковувати матеріал. Основні формули, положення можна виписати на листочки і повісити у різних куточках  вашого дому.

• Придбайте різноманітні тренінгові матеріали по тестуванню (Збірники тестів.). Велике значення має щоденне тренування дитини практично працювати із тестами.

• Вчіть дитину правильно орієнтуватися у часі і розподіляти свій час.

• Виражайте готовність допомогти і допомагайте в різних питаннях підготовки.

• Розказуйте про свій досвід здачі іспитів, де це доречно. Розкажіть, що ви відчували перед іспитами. Водночас, не видавайте свого хвилювання перед днем здачі тестів і не переносьте тим самим своє хвилювання на дитину.

• Прагніть виражати упевненість в силах, не лякайте провалом. Не переживайте за кількість балів, які дитина отримає після тестування. Дитина повинна знати, що кількість балів не завжди осточний і кінцевий вимір її можливостей.

• Дайте дитині напередодні тестування можливість повноцінно відпочити і добре виспатися. 

Пам’ятайте: головне – знизити напруженість і тривожність дитини та забезпечити їй необхідні умови для занять.

Тест. Чи знаєтеся ви на дитячому щасті?

Діти - найдорожче, що маємо в житті.

Немає хвилинки, коли б турботливі батьки не піклувалися про своїх нащадків. Спершу, щоб були забезпечені всім необхідним (одяг, іграшки, розвивальні ігри...) І звичайно, щоб почувалися комфортно в родині, в колі друзів, навіть у власній кімнаті.

Здається, найкращим підтвердженням щасливої дитини є її сміх, щирий, дзвінкий. Чи замислювалися ви, наскільки знаєтеся на дитячому щасті? Перевірте себе, відповівши на кілька запитань тесту.

Пройти тестування "Наскільки добре ви знаєтеся на дитячому щасті?"можна ТУТ.

 
Сім навичок високоефективного підлітка

Для підлітків життя – не дитячий майданчик, життя – це джунглі. І бути батьком підлітка – це теж не прогулянка в парку. Шон Кові у своїй книзі «Сім навичок високоефективних тінейджерів» постарався надати «компас, який допоміг би підліткам та їх батькам зорієнтуватися в щоденних проблемах, з якими вони стикаються».

Як вони будуть справлятися з тиском однолітків? Яка мотивація? Успіх чи неуспіх? Життя підлітка повне складних проблем і доленосних рішень. Як батько ви несете відповідальність за допомогу в освоєнні їм етики й базових життєвих принципів, які допоможуть підлітку досягти бажаних цілей і жити успішним життям.

Хоч це, звичайно, і добре – розповідати дітям, як їм правильно прожити своє життя, але «підлітки більше спостерігають за тим, що ви робите, ніж прислухаються до того, що ви говорите», – каже Кові. Тому практикуйте те, що ви проповідуєте. Ваш приклад може сильно вплинути.

Сам Кові теж досяг успіху, слідуючи батьківському прикладу. Його батько, Стівен Кові, написав книгу «Сім навичок високоефективних людей», що була продана в кількості більше 15 мільйонів екземплярів. Шон пішов у батька й ніколи не лінувався. Його власна книга також стала затребувана і розійшлася тиражем понад 2 млн примірників. Ось ті сім навичок і кілька порад, описаних у книзі, які допоможуть вашій дитині.

Бути превентивним. Превентивність – це ключ до запуску інших навичок. Допоможіть своєму підлітку взяти під контроль власне життя і нести за нього відповідальність. Превентивні люди розуміють, що вони самі відповідальні за своє щастя чи нещастя. Вони не звинувачують інших за свої власні вчинки або емоції.

Починати з кінця. Якщо підлітки не прояснили для себе, яке місце вони хотіли б посісти в цьому житті, якщо їм не ясні цінності, цілі і чого вони самі варті, вони будуть блукати, марно витрачати час і коливатися під впливом думок інших людей. Допоможіть своїй дитині сформулювати свою особисту місію, яка виступатиме в якості «дорожньої карти», буде направляти та вести її у процесі прийняття рішень.

Відбирати найважливіше. Ця звичка допомагає підліткам визначитися з пріоритетами і управляти своїм часом так, щоб зосередитися та завершувати найважливіші речі в їх житті. Відокремити головне від другорядного – також означає навчитися долати страхи та бути сильним у важкі часи, жити життям згідно з тим, що має в ній найважливіше значення.

Думати взаємовигідно. Підлітки можуть навчитись вірити в те, що завжди можна створювати безпрограшну атмосферу у відносинах. Така навичка заохочує думку, що в будь-якій дискусії або ситуації обидві сторони можуть досягти взаємовигідних рішень і отримати обопільну користь. Ваш підліток буде вчитися радіти досягненням інших, замість того, щоб бачити в них загрозу для себе.

Прагнути спочатку зрозуміти, а потім бути зрозумілим. Оскільки більшість людей не дуже-то й добре слухають один одного, одним з найвидатніших розчарувань у житті є почуття, що тебе не зрозуміли. Тому, таке вміння допоможе отримати вашому підлітку одну з найважливіших навичок ефективного спілкування - активне слухання.

Синергія. Синергія досягається тоді, коли дві або більше людини працюють разом для того, щоб створити щось краще, ніж це міг би зробити кожен з них окремо. Завдяки цій навичці підлітки дізнаються, що не повинно бути «твого шляху» або «мого шляху», а також, що спільний шлях – це більш успішний шлях. Спільні дії дозволяють підліткам зрозуміти значення відмінностей і краще цінувати інших людей.

Гострота світосприйняття. Підлітки ніколи не повинні бути настільки перевантажені, щоб не мати часу займатися собою. Коли підліток відточує самого себе, він тримає свою особистість у «бойовій готовності», а значить, може краще справлятися з викликами життя. Це значить, що йому необхідно регулярно оновлювати та зміцнювати чотири ключові складові – тіло, мозок, серце й душу.

Соціальний тиск і депресія в підлітковому віці

Хвилювання за дитину підліткового віку цілком природне. Важко не хвилюватись, коли її настрій, немов гойдалки, розгойдується день у день, ляскання дверима стає звичним повсякденним явищем і в загальну картину того, що відбувається, дуже ймовірно, може проникнути алкоголь.

Подобається нам чи ні, але це звичайні реалії для більшості підлітків. У такому випадку, яка ж поведінка буде служити приводом для занепокоєння?

Американський національний інститут психічного здоров'я (NIMH) перераховує такі ознаки депресивного стану:

• постійне почуття смутку/печалі, тривоги або відчуття "порожнечі";
• почуття безнадійності та/або песимізм;
• почуття провини, своєї марності та/або безпорадності;
• дратівливість, неспокій;
• утрата інтересу до діяльності або хобі, яке раніше приносило радість;
• стомлюваність і зниження енергетичного потенціалу;
• труднощі при концентрації уваги, запам'ятовуванні різних деталей і прийнятті рішень;
• безсоння, раннє ранкове пробудження або, навпаки, надмірно довгий сон;
• переїдання або втрата апетиту;
• думки про самогубство, спроби самогубства;
• різні постійні болі, у тому числі головні, судоми або проблеми із травленням, що не зникають навіть після лікування.

Більшість підлітків на регулярній основі відчувають деякі з цих симптомів. Згідно з NIMH, депресії підліткового віку часто комбінуються і з іншими розладами, такими як тривожність, агресивна поведінка, розлад харчової поведінки чи токсикоманія.

Майкл Карр-Грегг, доктор філософії, психолог, який спеціалізується в питаннях психічного здоров'я підлітків, автор чотирьох книг, у тому числі книги "Підлітки, які вижили", стверджує, що найкраще, що можуть зробити батьки, – це розпізнати зміни, що відбуваються в нормальній поведінці їх дочки або сина.

У кожної дитини нормальна поведінка має свої індивідуальні особливості. Те, що нормально для дітей старшого віку, швидше за все, ненормально для вашої молодшої дитини, й навпаки. Головне – це знати норму і вчасно помітити зміни. Як каже Карр-Грегг, треба "бути світовим експертом у питаннях життя свого малюка".

Треба розуміти, що депресія може виникнути з ряду причин і у відповідь на будь-які фактори. Деякі підлітки відчувають труднощі при адаптації до типових змін і соціального тиску, які закономірно виникають у період переходу від дитинства до дорослого життя. Це залежить від конкретних обставин та особистісних особливостей підлітків. «Чи можна сказати, що сьогодні підлітки більшою мірою схильні до ризику виникнення депресії, ніж у попередні роки? "Можливо, – каже Карр-Грегг. – Дуже важко визначити, дійсно це збільшення кількості випадків захворюваності на даний розлад чи ми просто навчилися краще виявляти депресії. Я припускаю, що й те, й інше".

Фактори, що попереджають розвиток депресивних станів у підлітків, можуть включати в себе прикрощі та негаразди в ранньому віці, негативні переживання, що накопичилися сукупно, відсутність підтримки у школі або родині, а також депресії в батьків. Карр-Грегг підкреслює, що неблагополуччя молодих людей різко зростає до середини-кінця підліткового періоду, особливо в дівчаток. Дійсно, згідно з NIMH, до 15-ти років дівчатка у два рази частіше, ніж хлопчики, мають досвід переживання "великого депресивного епізоду" (major depressive episode).

Керрі Сілвер-Сток, MSW (магістр соціального забезпечення), LCSW (ліцензований клінічний соціальний працівник), ліцензований спеціаліст у питаннях психічного здоров'я та автор нової книги "Секрети дівчаток: що приховують дівчинки (й чому) і як порушити їх мовчання" стверджує, що головними причинами підліткових лих, як правило, є соціальний тиск і вплив гормонів. «Вони перебувають під величезним пресингом – треба відповідати вимогам і подобатись, – каже вона. – Юнацький період може виявитись неймовірно важким, тому що, у той час як підлітки вчаться самостійно приймати рішення, в їхніх тілах паралельно відбуваються серйозні гормональні фізіологічні зміни".

Сілвер-Сток, яка заснувала Інтернет-спільноту "Girls With Dreams", що займається дистанційним навчанням дівчаток-підлітків, створюючи їм комфортне, сприятливе середовище, в якому вони можуть поділитись одна з одною чимось важливим, погоджується з тим, що мама й тато можуть більш ефективно реалізуватись як батьки, якщо зможуть добре пізнати своїх дітей, по суті, стануть хорошими детективами. "Дівчатка особливо стараються боротися спільно, але іноді можуть навіть не усвідомлювати, що перебувають у стані пригнобленості (депресивному стані)", – застерігає Сілвер-Сток.

Карр-Грегг пояснює, що, крім соціального тиску й гормональної перебудови, погана комунікабельність у поєднанні з похмурими думками можуть створювати додаткові труднощі при встановленні нормальних взаємин підлітків з однолітками та членами родини. Підлітки, з одного боку, прагнуть до автономії, але в той самий час намагаються вписатись у колектив – і керувати вирішенням цих завдань одночасно досить складно, намагаючись досягти успіху як в академічній, так і в соціальній конкурентній боротьбі.

Суть у тому, що діти піддаються тиску і своїх однолітків, і дорослих, від них вимагають рости швидше, ніж вони можуть це зробити. Чому? Карр-Грегг указує на такі провідні фактори, як раннє статеве дозрівання й сексуалізація, високий рівень розлучень батьків, зниження слідування традиціям і (релігійним) ритуалам, особливості спілкування з однолітками, буллінг (психологічне/фізичне переслідування одного із членів колективу, цькування) й роз'єднання в їх спільнотах.

"На моїх клієнтів чинить величезний тиск необхідність мати ідеальне тіло, бути дуже потрібним і затребуваним, уживати алкогольні напої, мати кілька сексуальних партнерів, а ще і змагатись в успішності у школі, а потім і в університеті", – каже Карр-Грегг.

Як же допомогти своєму підлітку?

• будьте експертом у питаннях життя вашої дитини, стежте за змінами в її поведінці;
• зробіть ваш дім безпечним місцем, щоб у ньому можна було спокійно поділитися своїми переживаннями та проблемами;
• визнавайте й вітайте переваги та сильні сторони вашого підлітка.

Карр-Грегг і Сілвер-Сток сходяться на думці, що захисним фактором від виникнення депресії може служити позакласна активність або так звані "острови компетентності" (захоплення, реалізовані таланти). За словами Карр-Грегга, підлітки, які визначили для себе "острови компетентності" – наприклад, такі як мистецтво, музика, спорт, танці або акторська майстерність, судячи з усього, досягають більшого успіху, ніж ті, хто не зробив даний вибір.

"Діяльність дійсно може допомогти сформувати гармонійну самооцінку та впевненість у собі, забезпечити дітям нову повноцінну комунікаційну мережу з однолітками", – каже Сілвер-Сток.

"Ідентифікація сфер, в яких підлітки мають особливі здібності (компетентності), допомагає формуванню особистості в цілому й дає дітям структуру, зміст і мету в житті", – підкреслює Карр-Грегг.

Однак експерти застерігають батьків від надмірного перевантаження їхніх підлітків різними позакласними заходами, оскільки існує критична точка, після проходження якої ці заняття будуть залишати занадто мало місця для спокійних роздумів і рефлексії і стануть фактором додаткового тиску на дитину.

Іноді важко самому визначити, чи є поведінка підлітка чимось таким, що викликає занепокоєння. Якщо ви схвильовані психічним або емоційним здоров'ям вашого підлітка, вам краще порозмовляти про це з вашим сімейним лікарем.

Користь письменницької праці для дітей

Підлітковий вік зазвичай характеризується «нестачею» чого-небудь. Підлітки можуть почувати себе недостатньо хорошими, розумними, привабливими. У той же час вони намагаються розібратися, хто вони, де збираються знайти своє місце в житті і яким чином будуть до цього йти. Це час роздумів над великою варіабельністю різних видів життєвого шляху.

У своїй книзі «Напишіть, де ви знаходитесь» авторка Керін Міррен-Голдберг, доктор філософії, бережно проводить підлітків через весь складний лабіринт періоду юності за допомогою письменницької праці як засобу самопізнання та зцілення.

У чому ж полягають переваги підлітків, які вирішили доторкнутись до паперу витонченим пером? Міррен-Голдберг перераховує такі:

Самопізнання. Письмовий виклад думок допомагає підліткам дізнатися, хто вони. Як стверджує Голдберг: «Це дозволяє краще зрозуміти себе і своє місце у світі».

Любов до себе. «Письменництво народжує почуття глибокої самоповаги і почуття виконаного обов'язку», - акцентує вона.

Набуття свого власного голосу. «Процес письмового вираження своїх поглядів, своєї позиції, емоцій дозволяє висловитися без будь-яких фільтрів, блоків та обмежень, які можуть виникнути в розмові з людьми у тому випадку, якщо ви хотіли про щось попросити або уникнути певної теми, продуктивно взаємодіяти, вразити або просто втекти», – пояснює Голдберг.

Отримання відповідей. Письменницька праця заохочує підлітків зазирнути всередину себе. «Тому що письменництво змушує вас посидіти та подумати, а це може бути ефективним способом знайти відповіді на важливі життєві питання», – каже Голдберг.

Набуття творчого потенціалу. Письменництво занурює у творчий процес. Експерти солідарні в тому, що, якщо практикуватися знову і знову, то дані творчі навички перемістяться і в інші сфери життя.

Розпізнавання емоцій. Юнацькі почуття дуже інтенсивні. Часто підлітки не впевнені в тому, як слід їх правильно приборкувати. «Писати – це безпечний спосіб звільнити свої почуття, дослідити їх і почати справлятися з ними», – розповідає Голдберг.

Писати для повноти життя. Як і будь-який інший вид мистецтва, письменницька праця – це спосіб, що дозволяє підліткам з'єднатися зі світом. Він може допомогти їм відчути себе більш залученими і зацікавленими життям. «Процес написання може примусити відчувати себе більш живим», – стверджує автор.

Записувати мрії. Голдберг каже, що за допомогою письменництва підлітки можуть виявити свої справжні мрії, а не задовольнятись тими, які їм нав'язують інші люди. «Ви можете думати про мрії, роздумувати над тим, що треба зробити, щоб вони стали реальністю, а також над тим, що можна зробити, щоби почати здійснювати їх прямо зараз. Там же ви можете розписати й весь ваш шлях до цього».

Письменництво може служити і як заземлення підвищеної емоційності підлітків, які іноді відчувають розгубленість, невпевненість, роздратування й навіть втрату. Таким чином вони можуть отримати відповіді на свої запитання й навіть несподівано поставити перед собою нові, про які раніше й не підозрювали. Це цінно як інструмент планування майбутнього і як спосіб дізнатись, оцінити й навіть полюбити себе. Усе, що необхідно, – це взяти блокнот і ручку.

Ось пара письмових вправ, які допоможуть вашому підлітку зібратись:

• Виберіть тему – домашні тварини, відпочинок чи сімейні спогади. Постарайтесь підібрати тему, не занурену в суперечку або негативні емоції. Нехай ваш підліток напише про якийсь рід діяльності з точки зору своєї матері або батька. Батьки в той же час можуть написати про активність з точки зору їх підлітка. Обміняйтесь написаним і детально проаналізуйте відмінності в думках і поглядах. Це допоможе батькам і підліткам набути більш глибокого розуміння один одного, не наступаючи на психологічно вибухонебезпечну територію.
• Що вас засмучує? Наприклад, нехай ваш підліток напише лист президенту, пояснивши своє розчарування і зробивши пропозиції про покращення ситуації, що склалась.

Шість секретів для розкриття в дитини таланту

Деніел Койл, автор бестселера «Код таланту», відомий американський журналіст і публіцист, редактор популярного журналу «Аутсайд», стверджує, що шанси дитини можна істотно підвищити, взявши до уваги один ключовий момент: великими не народжуються, ними стають.

Койл провів два роки в дев'яти найпрестижніших виховних закладах світу – крихітних чарівних місцях, в яких вирощують величезну кількість талантів міжнародного класу в галузі спорту, мистецтва, музики та математики. І що ж він знайшов? Абсолютно невірне уявлення батьків про те, як стають генієм. «Величезний талант не записаний у ДНК дитини, – каже Койл. – Це результат дії яскравого й потужного паттерна (шаблону), який поєднує в собі три рушійні сили: цільові методи практики, специфічні методи мотивації та коучинг (тренінг)».

Те, як діти практикуються, як вони реагують на невдачу, як їх хвалять і критикують – усе це відіграє величезну роль у ймовірності досягнення ними величі в майбутньому. «Звісно, не всі виростають Мікеланджело або Майклом Джорданом, – відзначає Койл, – але їх рівень геніальності не випадковий. Виразний і сильний паттерн допомагає батькам на рівні нейрофізіології розблокувати процес навчання дітей».

Хочете створити свій власний виховний заклад? Койл пропонує шість стратегій розкриття талантів у дітей.

Спостерігайте за крихітними та потужними елементами «загоряння». Зовсім не просто «глибоко практикуватися», це вимагає від нас пристрасті, мотивації, наполегливості та емоційного палива, яке ми називаємо коханням. Коли мова заходить про мотивацію, результати нових досліджень показують, що ми всі народжуємося з неврологічними еквівалентами пускових тригерів. Як тільки особистість дитини щільно зростається з метою, спрацьовує тригер і вивільняється ціле цунамі несвідомої мотиваційної енергії. Койл акцентує увагу на дослідженні, що вивчало молодих музикантів: діти, які бачили себе дорослими музикантами в майбутньому, вчились на 400 % швидше, ніж діти, які цього не робили. «Це не гени змусили дітей досягти успіху, це паливо, що міститься всередині крихітної ідеї: я хочу бути схожим на них», – каже Койл.

Зрозумійте, що практика не буває рівною – зовсім ні. Виховним закладам давно відомо про вирішальний момент, який наука тільки-но відкриває для себе: професійні навички значно посилюються, коли ми балансуємо на межі наших здібностей, роблячи помилки та виправляючи їх, – це і є «глибока практика». Звідси висновок: помилки – це зовсім не вирок, це інформація, яку ми повинні використовувати, щоб у короткі строки набути навички майстерності. Діти, які здатні аналізувати свої помилки не з позиції невдач, а як необхідне паливо для навчання, – це і є ті, хто в кінцевому підсумку стане генієм.

Визнайте, що повільна практика – це продуктивна практика. Така техніка є спільною для практично будь-яких виховних закладів: від тенісу до гри на віолончелі та математики. Чому це працює? Коли ви просувається повільно, то можете відчути й виправити більшу кількість помилок, навчаючись побудови більш якісної логічної послідовності у процесі здобуття майстерності. У «Meadowmount» – школі класичної музики, випускниками якої є в тому числі віолончеліст Йо-Йо Ма і скрипаль Іцхак Перельман, є одне правило: ви повинні грати настільки повільно, щоби перехожий не зміг упізнати цю мелодію. Як каже один тренер: «Суть не в тому, наскільки швидко ви це робите, а в тому, наскільки правильно ви це можете виконати, роблячи якомога повільніше».

Сила похвали, а не природні здібності. Коли ми хвалимо інтелект дитини, вона реагує на це меншою здатністю до ризику. Коли ми хвалимо зусилля, то діти зазвичай стають більш налаштованими на ризик, роблять помилки і вчаться на них – у цьому суть глибокої практики та навчання. Коли виховні заклади використовують певні словесні прийоми – це зовсім не просто так. Наприклад, деякі тенісисти не кажуть, що вони «грають» у теніс, а кажуть, що «борються» чи «воюють за перемогу».

Заохочуйте наслідування (імітацію). Копіювання – це неврологічно короткий шлях до здобуття навичок майстерності. Не важливо, пишете ви чи танцюєте, якщо ви у фарбах представите собі, як уже досягли максимального результату, – це стане першим важливим кроком, який насправді наблизить вас до цієї мети. Тім Галлві, автор та інструктор з тенісу, учить гравців-початківців за допомогою 20-хвилинної мімікрії (наслідування), не промовляючи при цьому жодного слова з інструкцій.

Трохи відійдіть у бік. Тільки всередині самого малюка може виникнути та якість глибокої практики, яка вирощує навички майстерності, а не від його батьків, нехай навіть при цьому у них найкращі спонукання. Як каже Керол Двек (психолог зі Стенфорда), усі поради батькам можна умовно розділити на два найважливіших аспекти: звернути увагу на те, куди спрямовані пильні погляди їхньої дитини; хвалити її за кожне її зусилля.

Інакше кажучи, не залиште без уваги той момент, коли ваша дитина закохається, і допоможіть їй з розумом використати енергію любові.

«Коли ви почнете думати про талант як про процес, коли побачите силу певних видів практики, зверніть увагу на внутрішню пристрасть і налаштуєтесь на певні навчальні сигнали, які вам необхідно буде подати дитині, – життя зміниться», – каже Койл.

Як і більшість великих змін, усе проявляється у дрібницях. «Для нашої родини вони, наприклад, у тому, що, коли наш син розучує на піаніно складний твір, моя дружина спонукає його грати тільки перший такт або просто перші п'ять нот знову і знову, спостерігаючи, як він робить маленькі кроки, доки не вигострить майстерність. Або коли наші дочки, покатавшись на лижах, навперебій розповідають, як вони падали купу разів, і ми вбачаємо в цьому те, що вони катаються все краще і краще», – ділиться Койл (звісно, цей принцип краще працює у випадку з катанням на лижах, ніж з водінням автомобіля).

Навчання дітей того, що талант – це не вроджена властивість, дозволяє їм абсолютно по-новому подивитись на невдачі. Невдача – це не вирок, це шлях уперед. І помилки – це зовсім не те, чого треба соромитися, це кроки на шляху до успіху. Без них велич неможлива.

Як допомогти дитині знайти своє покликання

Усі ми хочемо, щоб наші діти мали мету в житті: чи то побудування сім'ї, чи покращення якості освіти в інших країнах. Але, на диво, сьогодні є багато молодих людей, які живуть безцільно. У своїй книзі "Шлях до мети: як допомогти нашим дітям знайти своє покликання в житті" психолог зі Стенфордського університету Вільям Деймон каже про те, що тільки 20 % молоді віком від 12 до 26 років знайшли щось значуще, чому вони хотіли б присвятити своє життя.

Ще 25 % молодих людей "дрейфували", не маючи навіть розпливчастої мети чи якогось плану, щоб виділити для себе якийсь один напрям; решта ж знаходилися приблизно посередині. То що ж це значить – мати мету і як ми можемо врятувати наших дітей від цього дрейфу?

"Мета, – каже Деймон, – складається із двох компонентів: по-перше, це те, що має сенс і значення для самої дитини, а не те, що кимось нав'язується їй. По-друге, це те, що має значення для всього світу. Це не може бути метою, що просто стосується мене, це повинно бути якимось чином залучено у світ, взаємодіючи з ним, намагаючись перетворити його та знайти в цьому сенс своєї значущості". Тобто не бажання змінити світ, а прийняття рішення зробити когось щасливим у результаті своєї роботи.

Річард Вейсборд, викладач Гарвардського університету, у своїй новій книзі "Батьки, якими ми збираємось бути» відобразив те, чого навчився в дітей, а саме ідеалістичного погляду на світ. Використовуючи ідею ідеалізму як «вірування та прагнення до кращого й більш справедливого світу", Вейсборд виявив, що більшість старшокласників хотіли би зробити свій внесок в існування світу в тому чи іншому масштабі, і що природа їх ідеалізму знаходиться під сильним впливом того, що вони щойно вивчили у школі. У коледжі ідеалізм часто формується виходячи з останніх актуальних подій – чи то Дарфурський міжетнічний конфлікт у Судані, чи СНІД в Африці. І багато дітей засмучуються через необхідність участі в реалізації проектів подібної (нав'язаної) тематики, які потрібні їм під час вступу в коледж. Вейсборд називає ці проекти "свого роду громадськими "олімпіадами", де учні змагаються між собою за складання профайла, який був би набагато кращим, ніж в інших".

Діти розвивають своє бачення мети вже в початковій школі або в юному дорослому житті. І хоча ви не можете примусити дитину знайти свою мету, але можете спрямувати її до неї. У сучасному світі без об'єднуючих рухів, боротьба це за громадянські права чи Друга світова війна, часто важко знайти щось, чим можна захопитись по-справжньому. Навіть ситуація з робочими місцями зараз дуже неоднозначна – діти не вливаються в сімейний бізнес, – відкладаються шлюби, ідея родини стає ще більш невловимою.

"Саме через те, що все так складно, дуже важливо, щоб дитина виробила хороший внутрішній компас, – каже Деймон. – Діти, які його не мають, дійсно лише безпорадно борсаються, тому що в житті немає нічого готового, до чого можна просто підійти і взяти його".

Тож як ви можете допомогти своїй дитині знайти мету? Ось кілька рекомендацій, які посприяють цьому почину.

Моделюйте це в родині

"Потужне бачення мети розвивається тоді, коли ти перебуваєш у родині, яка живе й дихає ідеалізмом і метою", – каже Вейсборд. За обіднім столом, при поході в церкву чи під час волонтерської діяльності розповідайте дітям про свою роботу й цілі, розповідайте про те, чому для вас це важливо і що це означає для вас.

Заохочуйте їхні інтереси

Дізнайтесь у ваших дітей, чим вони цікавляться, чим захоплюються, й допоможіть слідувати цим інтересам, навіть якщо це зовсім не те, що ви собі уявляли або хотіли би бачити. По дорозі остерігайтесь "олімпіад", допоможіть вашим дітям знайти такі види діяльності, які дозволять їм домогтись реальних змін, навіть якщо це виявиться підходящим есе для коледжу.

Зрозумійте, що вони, швидше за все, за вами не підуть

"Більшість дітей, які мають чітке уявлення про цілі, не отримали його у своїх батьків, – каже Деймон, – але думка батьків має вирішальне значення в підтримці й мотивуванні на пошук мети".

Будьте наполегливими

Якщо ваша дитина не цілеспрямована й нічим не зацікавлена, хоча розмовляти з дітьми іноді важко – якщо ви станете тиснути на них для отримання додаткової інформації, вони можуть закритися. Проте Деймон рекомендує продовжувати делікатно натискати на них, і, рано чи пізно, вони відгукнуться. Зволікання – це не проблема. Кожному, щоби зрозуміти себе в такі моменти, потрібно більше часу.

"Батькам доводиться довго очікувати, – каже Деймон. – Будьте терплячими й наполегливими і продовжуйте пропонувати знову і знову, і з часом діти зможуть зробити свій вибір".

НАВЧАННЯ – НАЙВАЖЛИВІШИЙ ОБОВ’ЯЗОК ДІТЕЙ

       Одна з головних турбот батьків – це турбота про те, щоб діти вчилися, здобували широкі й різноманітні знання, а також уміння й навички, необхідні для життя й для майбутньої спеціальності. Діти вчаться у школі, але їхні успіхи багато в чому залежать від батьків, від того, як вони організували підготовку дитини до школи, від їхньої допомоги в перші роки навчання.

       Навчання – найважливіший обов’язок дітей. Батьки повинні проявляти інтерес до всіх деталей шкільного життя, до розповіді про те, що відбувалося в класі, що пояснювали вчителі на уроках, що було задано додому, як оцінили роботу учня. Під час таких бесід батьки бачать, які предмети добре засвоюються, а які викликають труднощі в їхньої дитини. Батьки бачать, як діти ставляться до навчання. Дитяча лінь, нестаранність і необов’язковість відразу ж впадають в око. Батьки повинні помітити ослаблення активності дитини в навчанні й вчасно допомогти їй.

       Дитина повинна добре засвоїти, що відпочинок і розваги настають тільки після того, коли вивчені уроки.

       Не можна допускати, щоб дитина виконувала завдання тільки «від» і «до». Треба спонукати її розширювати свої знання, шукати відповіді не тільки в підручнику, але й в іншій літературі: довідниках, енциклопедіях, журналах та іншому.

       Дитині також необхідні нормальні умови для занять. Вона повинна мати своє робоче місце, де можна готувати уроки, читати без перешкод. Підручники й письмове приладдя повинні розташовуватись на книжкових полицях над письмовим столом. Крім того, дитину не слід звільняти від самообслуговування та праці в будинку. Для цього теж має бути час у режимі дня.

       Батьки повинні жадати від дітей дбайливого ставлення до навчального приладдя, підручників та зошитів.Треба стежити, щоб діти не робили в підручниках позначок, щоб записи в зошитах і щоденнику були акуратними. Треба доводити дітям, що акуратна людина успішно виконує свої обов'язки, з нею приємно спілкуватися, від неї віє чистотою й охайністю.

       Акуратність – риса особистості, що виражається в любові до порядку, у ретельності, точності й старанності в справах, а також у зовнішній охайності.

       Придивіться і подумайте, чи працюють ваші діти в силу своїх природних задатків і можливостей. Деякі батьки припускаються помилки, потураючи своїм дітям у виборі улюблених і неулюблених предметів. Мовляв, тобі, синку, майбутньому лікарю чи податківцю, не обов'язково захоплюватися літературою чи історією.

       До знань не можна ставитися прагматично: стануть вони в пригоді чи ні в майбутній роботі. Знання потрібні ще й для всебічного, багатого, щасливого духовного життя, не пов'язаного безпосередньо з працею. Не бійтеся, що вашим дітям важко вчитися. Адже набагато небезпечніше, коли їм занадто легко.

       Лінощі, недбалість, бажання швидше звільнитися від тягаря навчання – це небезпечні близнюки, матір'ю яких є вузькість, обмеженість духовного життя в роки дитинства, отроцтва і ранньої юності.

( В. Сухомлинський)

Навчання для розуму – це як різьблення на мармуровій брилі. Усі видатні якості, які вирізняють філософа, оратора чи державного діяча, сховані в звичайній людині, і лише освіта виявляє їх.

( Д. Аддісон)

       Усі люди ушляхетнюються навчанням, а не природою.

( Цицерон)

       Усі батьки бажають виростити свою дитину щасливою, розумною, щоб вона вибрала правильну дорогу в житті, зуміла самореалізуватися. Важливе завдання батьків – учити дитину бути уважною. Пам’ять можна тренувати в грі, у виконанні обов’язків перед батьками, у дотриманні режиму дня, у спільних заняттях, прогулянках на природі, догляді за домашніми улюбленцями, під час обговорення книжок та телепередач.

       У школі дитина потрапляє в коллектив, і тут вона повинна дотримуватися певних правил, виконувати різні вимоги, усвідомлювати, що таке «я» і «ми». Це служить вихованню волі, умінню житии серед людей. Самообслуговування й праця також тренують волю. Дитині доводиться приймати самостійні рішення, переборювати різні труднощі, на кожному кроці здобувати перемогу над собою, зневажати спокусами, поводитися не так, як хочеться, а так, як треба.

       Від родини багато в чому залежить, чи навчиться дитина осмислювати все те, що отримано на уроці, із книжок і власних вражень. Це тісно пов'язано з терпінням, посидючістю, уважністю.

       Батьки проводять багато часу на роботі. Здається, головне для них – дитину нагодувати, одягти, створити певні умови, а часу для того, щоб поговорити з дитиною про те, що робиться в її душі, у них бракує. І дитина, щоб не засмучувати батьків, на запитання «Як справи?» відповідає: «Нормально». А що значить НОРМАЛЬНО? Нормально для кого? Для неї? Для батьків?

       Відкладіть справи вбік! Підійдіть до своєї дитини, обійміть її. Психологи стверджують: для того, щоб дитина почувала себе щасливою, потрібно сім разів протягом дня погладити її по голівці, обійняти, поплескати по плечу, підбадьорити, тобто через тілесний дотик підтвердити: «Я люблю тебе!»

       Педагоги, психологи й батьки прагнуть зробити все можливе, щоб навчання школярів було успішним, щоб кожна дитина у своїй навчальній діяльності досягла більш високих результатів. Як же визначити реальні можливості кожного учня й створити саме такі умови, за яких навчання ставало б більш успішним?

       Дуже часто розв'язання подібної проблеми бачать у проведенні додаткових занять, у репетиторстві, що насправді спрямоване лише на ліквідацію прогалин у знаннях. Однак недостатність знань, незадовільне засвоєння того чи іншого матеріалу часто є наслідком негативного ставлення дитини до навчання, низького рівня пізнавальної активності. Тому часом додаткові заняття малоефективні, оскільки вони спрямовані на ліквідацію наслідків, а не причини.

      

       Заняття в школі можуть лише надати розумові правила, добуті чужим трудом. Але здатність користуватися ними розвиває виключно домашня самостійна праця.

( І. Кант)